| Анатолій Володимирович Скороход народився 10 вересня 1930 року в
місті Нікополі – індустріальному центрі Дніпропетровської області
на півдні України. Батько, Володимир Олексійович – учитель, викладав у
школі математику, фізику і астрономію. Мати, Надія Андріївна,
крім математики, навчала також історії, літератури, музики. За
свідченням Надії Андріївни, діти (у них було два сини) росли в
атмосфері різноманітних зацікавлень батьків, з любов'ю до книг і
природи. Cтавлення до дітей в сім'ї завжди було уважним і серйозним.
Мабуть, не випадково, і молодший син, Валерій, який з раннього
дитинства дуже шанобливо ставився до старшого брата, також обрав для
себе наукову кар'єру (фізика) і досяг у ній рівня академіка. Батьки
працювали переважно в невеличких селах або шахтарських містечках, сім'я
часто переїжджала на нове місце роботи. У 1935 році сім'я переїхала до
міста Марганець, тут Анатолій пішов до школи. Шкільне навчання було
перерване в роки війни, довелося здобувати освіту вдома. У 1946 році, рятуючись від голоду на Наддніпрянщині, сім'я Скороходів тимчасово переїхала на Волинь у місто Ковель. Знайомий з дитинства випалений гарячим сонцем безкраїй степ з плантаціями кукурудзи і баштанами змінився на мальовничі ліси і гаї. Особливо вражав контраст у життєвому укладі людей. Тут, на Волині, збереглися народні звичаї і традиції. Особливо велике враження справляли багатоголосі хори, в яких поряд із дорослими вправно виводили свої партії також і діти. І хоча жити в Ковелі довелося недовго, aле природа цього краю, особливо національний дух людей, залишили глибокий слід у душі Анатолія. В ті роки майбутнє уявлялось йому в романтичному ореолі капітана далекого плавання. Однак через виявлену короткозорість від цієї мрії довелося відмовитися. У 1948 році Скороход закінчує з золотою медаллю середню школу в Ковелі і поступає в Київський університет імені Тараса Шевченка на механіко-математичний факультет. Учитися Анатолію було легко і цікаво. На старших курсах під керівництвом академіка Бориса Володимировича Гнєденка і доцента Йосипа Ілліча Гіхмана (згодом – члена-кореспондента Академії наук України, близького друга і колеги Скорохода по спільній роботі) юнак активно включається в наукову роботу в області теорії ймовірностей. Він одночасно працює над розв'язанням декількох проблем. Закінчуючи університет (1953 рік), Скороход був автором п'яти наукових праць, три з них були опубліковані в провідних журналах “Успехи математических наук”, “Доклады АН СССР”, дві – у збірнику наукових праць студентів Київського університету. Варто також зауважити, що дві з цих ранніх робіт Скорохода вже в 1961 році було перекладено англійською мовою і видано в збірнику “Selected Translations on Mathematical Statistics and Probability”. Того ж 1953 року Скороход поступає в аспірантуру при Київському університеті, звідки його відряджають у Московський університет навчатися під керівництвом професора Є.Б.Динкіна (1953--56 роки). Це був час розквіту досліджень з теорії ймовірностей в Московському університеті, коли закладалися основи теорії випадкових процесів. Навколо Андрія Миколайовича Колмогорова склалася велика группа талановитої молоді. В цій групі швидко стала вирізнятися постать молодого київського науковця Анатолія Скорохода. Його глибокі знання і безліч нових цікавих ідей привертали до себе увагу. Кажуть, що молоді колеги цінували кожну можливість (наприклад, стоячи в довжелезній черзі в їдальні університету) поспілкуватися із Скороходом і, як правило, одержували відповідь на своє запитання з тієї чи іншої проблеми. Роботи Скорохода вже цього періоду рясніли оригінальними підходами до вирішень проблем і нестандартними асоціаціями. Саме в цей час він запропонував топологію в просторі функцій без розривів другого роду, яка послужила інструментом при доведенні граничних теорем для широкого класу випадкових процесів. У світовій літературі вона має назву топології Скорохода. Широко відомим став і створений ним принципово новий підхід до доведень граничних теорем (метод одного iмовірнісного простору) – прямий імовірнісний метод дослідження, об'єктом якого стали випадкові величини, а не їх функції розподілу, як це було прийнято раніше. Характерною рисою досліджень Скорохода було прагнення до завершеності результату, знаходження необхідних і достатніх умов для виконання тих чи інших тверджень. Повернувшись у 1957 році з Москви, Скороход почав викладати в Київському університеті, а з 1964 року перейшов працювати завідувачем відділу теорії випадкових процесів в Інституті математики НАН України [В той час назва керівної установи: Академія наук Української РСР], одночасно продовжуючи викладацьку роботу в університеті. Наступні етапи його наукової кар'єри такі: доктор фізико-математичних наук, професор (1963 рік), член-кореспондент НАН України (1967 рік), академік НАН України (1985 рік), член Американської академії мистецтв і наук (2000 рік), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1982 і 2003 роки). З самого початку роботи в Київському університеті Скороход вирізнявся неординарністю свого підходу до побудови лекцій, його неперервна творча думка часто спонукала його до експромтів у доведеннях, що робило слухачів співучасниками творчого процесу. З поверненням Скорохода до Києва активізувалася робота наукового семінару з теорії ймовірностей при Київському університеті. Його діалоги з доповідачами, вміння збагнути внутрішню суть проблеми, узагальнити її, визначити можливі слабкі місця в доведенні, побачити несподівані зв'язки з іншими проблемами – перетворили засідання семінару у справжню творчу лабораторію, і кожен, хто прагнув наукової діяльності, намагався виступити на семінарі перед Скороходом. Таким чином, київська школа теорiї ймовiрностей – яка творилась на цьому семінарі, – є значною мiрою результатом творчої активності Скорохода. |
| Перший цикл робіт, які принесли Скороходові широке визнання, присвячено
граничним теоремам для випадкових процесів, побудованих за сумами
незалежних випадкових величин. Ці роботи стали заключним акордом у
серії спроб багатьох математиків узагальнити знаменитий принцип
інваріантності Донскера на той випадок, коли граничним виступає
довільний процес із незалежними приростами, не обов'язково неперервний.
Уже в цьому циклі Скороход продемонстрував неабияку творчу силу,
оригінальність мислення. Саме в цих роботах, які до речі склали
основу його кандидатської дисертації, були запропоновані і метод одного
ймовірнісного простору, і кілька топологій у просторі функцій без
розривів 2-го роду, одна з яких набула широкого вжитку і носить тепер
його ім'я. Це були винайдені ним же інструменти, зa допомогою яких він,
ідучи новим, ним же прокладеним шляхом, зумів дати вичерпні відповіді
на всі запитання стосовно згаданого вище узагальнення принципу
інваріантності Донскера. Уже в цих роботах Скороход явив себе як послідовний прихильник прямих імовірнісних методів розв'язування проблем теорії ймовірностей. У передмові до своєї першої книги “Исследования по теории случайных процессов” (вид-во Київського університету, 1961) він пише, що віддавати перевагу тій чи іншій групі методів – це питання, яке має зміст тільки для конкретної задачі, хоча на користь аналітичного методу говорить його всеохоплюючий характер, а на користь імовірнісних методів – більш тісний зв'язок із суттю проблеми. Теорія стохастичних диференціальних рівнянь є найзначнішим розділом теорії ймовірностей, де панують прямі ймовірнісні методи, і цілком природно, що саме вона привернула увагу Скорохода. Його прихід у цю теорію ознаменувався відразу кількома визначними досягненнями, які вивели його в лідери в цьому напрямку досліждень. Серед цих результатів згадаємо, як ефектно використав Скороход запропонований ним же метод одного iмовірнісного простору, щоб довести існування розв'язків стохастичних диференціальних рівнянь за припущення, що їх коефіціенти є лише неперервними функціями (тобто, можуть не задовольняти умову Ліпшица). Другим важливим напрямом розвитку теорії стохастичних диференціальних рівнянь, у якому роботи Скорохода початку 60-х років були піонерськими, є рівняння для процесів на многовидах з межею. Ці роботи викликали надзвичайний інтерес у багатьох імовірнісних центрах світу і стимулювали цілу низку видатних досліджень проблеми конструювання згаданих процесів. Сам Скороход також мав нагоду повернутись до цієї проблеми (див.його книгу “Стохастические уравнения для сложных систем”, Наука, Москва, 1983). У цій же книзі Скороход повертається ще до однієї проблеми, яка його цікавила в другій половині 60-х років. Це проблема опису локальної структури всіх неперервних процесів Маркова, або, скажімо, таких, які не мають розривів 2-го роду. Ще в 1966 році він довів, що доволі широкий клас неперервних процесів Маркова випадковою заміною часу зводиться до квазідифузійного процесу. В цитованій вище книзі він побудував стохастичні диференціальні рівняння для квазідифузійних процесів зі значеннями в просторах, структура яких може бути досить складною (це може бути многовид з краєм або многовид зі змінним числом вимірів тощо). У доробку Скорохода 70-х років книги “Интегрирование в гильбертовом пространстве”, “Случайные линейные операторы”, а також написаний разом з Й.І.Гіхманом тритомник “Теория случайных процессов” – фундаментальна монографія, що охоплює тогочасний стан більшості розділів теорії випадкових процесів. Серед понять, які в ті роки ввів Скороход і які тепер стали робочим інструментом не тільки математиків, а й фізиків, розширений стохастичний інтеграл, сильний (слабкий) випадковий лінійний оператор, стохастична напівгрупа. Перше із згаданих понять тепер надзвичайно популярне і часто фігурує в роботах математиків (і фізиків!) як інтеграл Скорохода. Що ж до поняття сильного випадкового лінійного оператора, то його Скороход використав для опису структури різних класів стохастичних напівгруп. Ці результати ввійшли до книг “Процессы с независимыми приращениями” (друге видання, Наука, Москва, 1986) і “Асимптотические методы теории стохастических дифференциальных уравнений” (Наукова думка, Київ, 1987). У цій другій книзі Скороход дав застосування стохастичних напівгруп до проблеми стійкості стохастичних систем. |
| Внесок Скорохода у формування української школи теорії ймовірностей
важко переоцінити. Він підготував 56 кандидатів і 17 докторів наук.
Його лекції в Київському університеті з усіх розділів сучасної теорії
випадкових процесів значною мірою сприяли високому рівню математичної
підготовки студентів. Скороход – автор 23 монографій (більшість з
яких негайно перекладались і видавались в інших країнах) і понад 300
статей, надрукованих у провідних наукових журналах. Значну увага приділяв Скороход популяризації математичних знань серед молоді. Він виступав з численними науково-популярними лекціями, в тому числі і по телебаченню, завжди вiдкривав своєю лекцiєю новий навчальний рiк Унiверситету юних математикiв, що певний час працював при Інститутi математики, у 80-х роках здійснив ряд подорожей по Україні з метою популяризації математичних знань та імен видатних українських математиків. Написані ним підручники і науково-популярні книжки (16), виховували смак до математики і до творчої наукової діяльності молоді. Анатолій Володимирович завжди вирізнявся своєю позицією, незалежністю своїх cуджень, хоча в роки тоталітарного режиму це було досить небезпечно. У 1968 році А.В.Скороход серед інших представників української інтелігенції підписав листа на захист конституційних прав громадян. Всіх учасників цієї акції було покарано. Скороходові було заборонено читати лекції студентам, керувати аспірантами, півтора десятка років йому відмовляли у виїзді за кордон для участі в наукових конференціях. Протягом 1969-82 років було опубліковано 12 книг Скорохода (серед них – у співавторстві з Й.І.Гіхманом – тритомна монографія “Теория случайных процессов”). Протягом цього ж періоду він публікує 12 науково – популярних книжок (частково в співавторстві). Відсутність же Скорохода на міжнародних наукових форумах породило думку серед зарубіжних учених, що “Скороход” – це збірне ім'я радянських математиків, які працюють в області теорії випадкових процесів, подібно до того, як група французьких учених об'єдналась під іменем Бурбакі. З початку виникнення (наприкiнцi 80-х рокiв) широкого демократичного руху Анатолій Володимирович активно підтримував його, i авторитет академіка Скорохода значною мiрою сприяв успiху всiєї справи. Згадаймо, скажімо, його підтримку письмового звернення до міської адміністрації за дозволом на проведення першого екологічного мітингу (1988 рік), участь у висуненні перших альтернативних кандидатів в депутати Верховної Ради СРСР, в дискусії, що її організував тодішній ідеологічний відділ ЦК КПУ приводу iдеї утворення Руху i т.iн.). З 1993 року А.В.Скороход працював у Мічіганському університеті (м.Лансінг, штат Мічіган, США), не пориваючи наукових зв'язків з Інститутом математики НАН України. Його наукові праці 90-х років присвячені дослідженню асимптотичної поведінки динамічних систем, які перебувають під впливом випадкових збурень. Результати цих досліджень склали основу монографії “Random perturbation methods with applications in science and engineering”, написану у співавторстві з Хабібом Салехі і Франком Хоппенштедтом (Springer, 2002, Ser. Appl. Math. Sci., № 150). Протягом останніх років свого життя Анатолій Володимирович цікавився проблемою конструювання випадкових процесів у просторі конфігурацій. Такі процеси знаходять застосування в деяких розділах сучасної фізики, економіки тощо. Внесок Анатолія Володимировича Скорохода в розвиток теорії випадкових процесів загальновизнаний. Його ідеї, методи та результати завжди будуть серед нетлінних цінностей математики, а його життєвий шлях, його порядність, проявлена громадянська мужність та любов до України залишаться прикладом для прийдешніх поколінь математиків. |