У 1957 році Анатолій Володимирович Скороход почав викладати у Київському університеті після свого повернення з Москви, де він перебував в роки аспірантури. Мені пощастило бути серед перших слухачів лекцій А.В.Скорохода, а згодом – працювати під його керівництвом в Інституті математики, отже, протягом більше як 30 років (з кінця 50-х років) спостерігати за процесом народження та становлення Київської школи з теорії ймовірностей, тої виняткової ролі, яку відіграли в цьому процесі наукові зацікавлення Скорохода, його оригінальні ідеї, сама неординарність його особистості.

В нашій групі на третьому курсі вперше було відкрито спеціалізацію “теорія ймовірностей”, до якої було зараховано 10 студентів. Кожного семестру у нас було кілька спецкурсів. Анатолій Володимирович читав нам спецкурси постійно. Ми були досить старанними і відвідували його лекції також і на іншому курсі, молодшому за нас на рік - ці лекції були зовсім не схожі на ті, які він читав для нашої групи. В них було багато нового, а ті факти, що він викладав і на наших лекціях, тут він доводив, як правило, по-іншому.

У вересні 1960 року ми мали приємну несподіванку - нас, шістьох студентів IV курсу, було відряджено від наукового студентського товариства на наукову конференцію до Вільнюса. То були незабутні дні, для мене - дійсно, свято, яке завжди зі мною. Ми вперше мали змогу познайомитись із Литвою – такою самобутньою країною, відчули патріотичний дух литовців. А з іншого боку – в ці дні у Вільнюсі зібралися всі кращі творчі сили тодішнього Радянського Союзу, які працювали в галузі теорії ймовірностей - велика когорта молодих, талановитих, пристрасних, вони ніби світилися творчою думкою. Серед інших надзвичайних подій цих днів, я пам’ятаю глибоке враження від виступу Скорохода. Він говорив про оцінку ймовірностей того, що послідовності нормованих сум із незалежних однаково розподілених випадкових величин знаходяться між певними криволінійними границями. При цьому він запропонував заміну послідовності сум значеннями процесу броунівського руху в певні випадкові моменти часу, такі, що розподіли обох послідовностей cпівпадають. Але ж ми вже знали ці результати з його лекцій на спецкурсі! Виявляється, що ці красиві, елегантні теореми - його власні! і тільки що народжені! А ми вважали, що вони вже давно відомі... Так ми відкрили, що на спецкурсах Анатолій Володимирович знайомить нас також із своїми власними результатами. [Варто відзначити, що ідея, закладена в цьому результаті Скорохода, згодом стала основою нового напрямку досліджень в теорії випадкових процесів і цей напрямок має назву Skorokhod embedding problem].

                                  * * * * * * *
У Київському університеті існувала традиція “останнього дзвоника”: перед останньою зимовою сесією збирався весь курс і один із викладачів звертався до них із напутною промовою. Причому лектора на останній дзвоник вибирали і запрошували самі студенти. У 1961 році студенти - випускники запросили прочитати таку лекцію свого першого викладача - Скорохода. У великій фізичній аудиторії зібралися і студенти, і викладачі. Промова Анатолія Володимировича була дуже яскравою і продуманою. Він говорив про сутність математики, про її відміну від інших наук. Математика не має авторитетів. Математик ніколи не скаже: “Це правильно, тому що так вважає такий-то”. В математиці кожне твердження має бути логічно доведено. Математика розвиває логічне мислення, тому, незалежно від необхідності її прямого застосування, математику повинні вивчати всі, кому потрібне вміння логічно мислити. Недаремно президент Сполучених Штатів Америки А. Лінкольн вже на посту президента вивчав “Геометрію” Евкліда. Математика сприяє розвитку науки в цілому, розвитку техніки, розвитку людства. В своєму поступальному русі ми йдемо до кращої побудови суспільства і в цьому не останню роль відіграє математика. Математика захоплює, вона має свої закони розвитку, свою неповторність. “Поки ви молоді, - звернувся він до слухачів, - не обтяжені необхідністю дбати про заробітки для утримання сім'ї, намагайтеся глибше проникнути в суть математики, відчути її красу.”

Ця промова не сподобалася офіційному начальству. Після Скорохода виступив декан факультету з різкою критикою попереднього промовця. Його обурила аполітичність цього виступу, доповідач зовсім не згадав про переваги нашого суспільного ладу перед капіталістичним, а, говорячи про краще майбутнє, навіть не вимовив слова “комунізм”. “Таку промову, - сказав декан, - міг би виголосити і викладач капіталістичної країни, скажімо, США”. Ми всі сиділи, як наелектризовані. Нарешті, я не витримала і написала деканові записку, що ми, студенти, не згодні з його оцінкою промови Скорохода і взагалі - він нам зіпсував усе свято останнього дзвоника. Прочитавши цю записку, декан тут же вийшов із зали. Збори було терміново закрито.

Я мала немалий клопіт через свою гарячковість. Проте, історія з останнім дзвоником дала початок моєму громадянському прозрінню, розумінню того, що в нашому суспільстві існує розгалужена система тиску на людину.
                                                                           
Галина Сита