ДЗЯДИК
Владислав Кирилович
18.ІІ.1919 – 26.Х.1998

Видатний спеціаліст в галузі теорії функцій і її застосування. Його фундаментальні дослідження по теорії функцій дійсної та комплексної змінної, апрокимативні методи розв’язку диференціальних та інтегральних рівнянь, теорія підсумовування рядів Фур’є, теорія моментних представлень та інші дослідження внесли не лише вагомий вклад у математичний аналіз, але й є основою розвитку ряду наукових напрямів. У період з 1963 р. по 1990 р. очолював відділ теорії функцій Інституту математики АН УРСР, з лютого 1990 р. до кінця життя виконував обов’язки радника директора Інституту математики НАН України. Член-кореспондент АН УРСР (1969), професор (1967). Заслужений діяч науки і техніки України (1990), Лауреат премії ім. М. М. Крилова НАН України (1992).

Владислав Кирилович Дзядик народився 18 лютого 1919 р. в с. Сахновщина на Харківщині у сім’ї годинникаря. Ще будучи учнем захопився математикою, був переможцем олімпіад, закінчив школу із золотою медаллю. В 1937 р. розпочав навчання в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка на факультеті іноземних мов (французький відділ), де провчився до 1941 р. Після завершення Великої Вітчизняної війни відновив навчання вже в Дніпропетровському державному університеті на фізико-математичному факультеті, який закінчив з відзнакою в 1951 р. Протягом навчання він виділявся своїми здібностями, мав оригінальні праці по теорії функцій і став учнем С.М.Нікольського. В 1951-1953 рр. працював вчителем математики, фізики, астрономії та німецької мови на Волині. Далі з 1953 р. по 1960 р. – у Луцькому педагогічному університеті, де в 1955 р. захистив кандидатську дисертацію, а з 1957 р. очолив кафедру вищої математики.

У 1960 р. Владислав Кирилович блискуче захистив докторську дисертацію в Математичному інституті ім. В.А.Стєклова АН СРСР (м. Москва). С.Б.Стєчкін, який виступав офіційним опонентом по даній дисертації, у своєму відзиві зауважив: «В.К.Дзядык поставил своеобразный рекорд: на сегодняшний день ему в теории функций принадлежат наиболее трудно доказуемые результаты». Після цього він продовжив свою наукову діяльність в Інституті математики НАН України і за сумісництвом у період 1963-1969 рр. керував кафедрою математичного аналізу та теорії ймовірностей Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

Природа обдарувала В.К.Дзядика повною мірою – світлим розумом, феноменальною пам’яттю, тонкою інтуїцією і міцним фізичним здоров’ям. Починаючи свій життєвий шлях як спеціаліст з іноземних мов, він, без сумніву, міг стати і видатним лінгвістом. Володів французькою, німецькою та англійською мовами. Але абсолютно точно відчував, що його головне призначення – бути математиком.

Владислав Кирилович одразу заявив про себе як про нову яскраву індивідуальність у математиці, розв’язавши відому і важку задачу Фавара. За короткий час його могутній інтелектуальний потенціал і талант дослідника розкрився на повну силу.

Основною темою своєї наукової діяльності В.К.Дзядик обрав теорію апроксимації функцій. Його дослідження з наближення многочленами аналітичних функцій на компактах комплексної площини містять низку результатів фундаментального значення. Ось що написано стосовно цього у вступі до монографії Д.Гайера «Лекции по теории аппроксимации в комплексной плоскости» (М.: Мир, 1986): «На развитие теории в последние десятилетия оказывали огромное влияние выдающиеся исследования советских математиков, включая С.Н.Мергеляна и армянскую школу, В.К.Дзядыка и украинскую школу и многих других». Коло ідей і глибоких результатів Владислава Кириловича в галузі наближення поліномами, теорії підсумовування рядів Фур’є, теорії продовження функцій викладені в його фундаментальній монографії «Введение в теорию равномерного приближения функций полиномами» (М.: Наука, 1977).

На початку 80-х років В.К.Дзядик суттєво змінює коло своїх наукових інтересів. Інтуїція дослідника і накопичений досвід приводять його до проблеми наближеного розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь. На основі синтезу ідей, методів і результатів теорії наближення функцій, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь і обчислювальної математики він розробив і строго обґрунтував два ефективних методи наближення многочленами невідомих розв’язків широкого класу рівнянь. Зараз ці методи відомі як А-метод і АІ-метод.

В.К.Дзядик, який сам був учнем видатного математика і педагога академіка С.М.Нікольського, природно не міг не думати про майбутнє науки. Він все своє життя дбав про про те, щоб математика збагачувалася новими талантами. Його самовідданість науці, талант педагога і вченого сприяли залученню до занять математикою чимало талановитої молоді. Серед учнів В.К.Дзядика 10 докторів і близько 50 кандидатів наук. Він є засновником потужної наукової школи з теорії наближень.

Перу Владислава Кириловича належить понад 150 статей і 4 монографії. Також ним написано двотомний підручник із математичного аналізу для університетів.

Поряд із науковою та педагогічною діяльністю Владислав Кирилович вів активну громадську роботу. Він був головою бюро секції товариства Знання при Інституті математики НАН України, заступником головного редактора «Українського математичного журналу» і членом редакційних колегій провідних республіканських математичних видань.

Свідченням визнання вагомого внеску В.К.Дзядика у розвиток математичної науки є проведення Міжнародних конференцій з теорії наближення функцій та її застосування, присвячених його пам’яті, що відбулися 23-31 травня 1999 р. в м. Києві, 22-26 серпня 2009 р. та 20-26 2019 р. на Волині.

Помер В.К.Дзядик 26 жовтня 1998 року, похований на Берковецькому кладовищі у м. Києві.

Монографії