Гадяч в засобах масової інформації
2010 р.

Інна МОСКАЛЬЧУК ”Вон! Пошла вон з мого кабінету” ( "Газета по-українськи", 28 січня 2010 року) 25-річна Ірма Крат із міста Гадяч поскаржилася в міліцію на голову місцевої райради 60-річного Анатолія Цимбала. Стверджує, що він намагався виштовхати її зі свого кабінету, вибив із руки диктофон і кілька разів ударив в обличчя. Голова Гадяцької райради Анатолій Цимбал заперечує, що бив журналістку (фото із сайту www.bazarmedia.info) — Після виборів вирішила провести опитування місцевих посадовців: хто за кого голосував, — розповідає редактор і власник обласного видання ”Свобода слова” Ірма Крат. — Сходила до мера Гадяча, голови районної адміністрації. По обіді пішла до райради, аби взяти коментар Анатолія Цимбала. Журналістка говорить, у приймальні голови нікого не було. Його кабінет також був зачинений. Аби не гаяти часу, пішла до заступника — у кабінет навпроти. Узяла в нього коментар. У прочинені двері побачила, що голова повернувся та зайшов до себе в кабінет. — Я теж пішла за ним. Постукала, одразу увійшла. Голова якраз роздягався, вішав одяг у шафу. Я пояснила, за чим прийшла. Він натомість розсердився. Сказав, що я дискредитувала районну раду своєю статтею про приїзд Литвина. Ірма Крат просить захисту в голови Верховної Ради, бо постраждала через статтю про нього (фото із сайту www.regionnews.poltava.ua) Ірма каже, за тиждень до того Гадяч відвідав кандидат у президенти Володимир Литвин. У своєму виступі на обласному телебаченні він розповів, що голова райради обурився його приїздом. Через такий прийом Литвину буцімто довелося зустрічатися з людьми на вулиці, бо голова не дав змоги провести зустріч у районному Будинку культури. — Цимбал почав мені казати, що я з ним той матеріал не погодила. Я обурилася та сказала, що це приватне видання і я писатиму в ньому що забажаю, — емоційно переповідає. — Тоді він закричав — ”Вон! Пошла вон з мого кабінету”. Ухопив мене за комір. Дав кілька стусанів у спину. Я пригрозила викликати міліцію. Набрала номер і стала розмовляти з міліціонером. Однак голова почав вибивати в мене телефон, який одночасно є і диктофоном. Кілька разів зап’ястям потрапив мені в обличчя. Тоді мобільний випав і полетів на долівку. Голова одягнувся та вийшов із кабінету. Я залишалася з секретаркою, яка прибігла на галас. Жінка пішла в міліцію та написала заяву про побиття. — Боронь Боже, щоб я її бив. Ніколи такого не було, — каже Анатолій Цимбал. — Ця журналістка увірвалася в мій кабінет без стуку та попередження. Почала тикати в обличчя диктофоном. Сказала, що все записує. Я дійсно запитав її за статтю про Литвина. Сказав, навіщо неправду писати, якщо можна було мене запитати, як воно є насправді. Я її навіть рукою не зачепив. Лишень коли вона той диктофон мені тикала, узяв за руку, він вислизнув і впав. Вона почала кричати, що я її бив, що буде в міліцію скаржитися. Одягнувся та пішов із кабінету, бо мав їхати на похорон. В обласній міліції повідомляють: по справі проводять перевірку. Журналістці призначили судово-медичну експертизу. Вона має довести або спростувати факт побиття. — Їхні версії різняться, — говорить Юрій Сулаєв з обласної міліції. — Якщо інформація не підтвердиться, журналістка відповідатиме за наклеп. Володимир Литвин написав міністру внутрішніх справ і генпрокурору, щоб ті розібралися з побиттям Ірми Крат. Анна КОЗЕЛЬСКАЯ Мужчина спас свою семью из огня (Інтернет-видання "Полтавщина", 29 січня 2010 року) Вчера житель города Гадяча Полтавской области проявил героизм, спасая людей из огня. Как рассказала помощник начальника ГУ МНС Украины в Полтавской области Светлана Наталенко, пожар в доме 35-летнего жителя Гадяча начался 28 января рано утром. Проснувшись от запаха дыма, мужчина сразу же бросился спасать свою семью и соседей. Разбудив жену, схватил своего трехлетнего сына и вынес во двор. По пути разбудил соседей, которые жили во второй половине того же дома. Жена тем временем побежала в соседнюю комнату к младшему, годовалому, ребенку. Но выйти уже не смогла — огонь отрезал дорогу к двери. Мужчине в это время пришлось принимать по несколько решений одновременно. Старшего сына, который мог замерзнуть на снегу без одежды, он отнес к кому-то из соседей, а потом принялся спасать жену и второго ребенка. Разбив руками стекло, забрался в горящую комнату, вынес ребенка и вернулся за женой. Женщина уже потеряла сознание, и найти ее в задымленной комнате было очень трудно. Мужчина, сам практически теряя сознание, все же на ощупь нашел ее и попытался вынести через окно. Глянув в этот момент на малыша, увидел, что тот без чувств лежит на снегу... К счастью, в разгар этих трагических событий приехали пожарники. Они завершили спасение женщины и погасили огонь. Всю семью погорельцев пришлось отправить в больницу. Мужчина получил ожог на площади 10% тела, его жена — 12%. К тому же взрослые еще и порезались стеклом от разбитого окна. Дети наглотались дыма, а старший ребенок после пребывания на холоде еще и заболел пневмонией. Врачи надеются, что люди, пережившие пожар, смогут справиться и с его последствиями. Олеся КУЧЕРЕНКО Начальник пожарной охраны увидел вещий сон про сгоревший дом ( ««Комсомольская правда» в Украине», 5 февраля 2010 года) Пожар, который случился на прошлой неделе в городе Гадяч Полтавской области, до сих пор не дает заснуть спасателям. Картина действительно не для слабонервных – возле полыхающего дома 35-летний мужчина (босой на снегу, в 15-градусный мороз, в одной футболке, обгорелый и изрезанный стеклом) прижимал к себе почти голого сынишку и кричал, что не смог спасти жену. К счастью, и супруга, и двое детей Сергея Яременко выжили. Но в этой истории не обошлось без мистики и совпадений… Папа – герой В ту ночь маляр-штукатур спал плохо, нервничал перед отъездом на заработки. Дети тоже не давали Сергею уснуть, годовалый Костя и трехлетний Андрей все время просыпались, их приходилось успокаивать. Кто знает, может, и не зря они плакали, и благодаря этому мужчина под утро учуял запах гари и вовремя обнаружил пожар на веранде. На месте пожара Через это окно окровавленный глава семейства выносил своих сыновей – Сначала разбудил соседей, которые снимали жилье в этом доме, а потом начал спасать жену и детей, – рассказала Светлана Наталенко, помощник начальника ГУ МЧС в Полтавской области. – Через разбитое окно из пылающего дома вынес трехлетнего сына, а потом побежал сквозь горящую дверь за вторым и женой. Маленького Костика отец выставил из окна просто на снег. К этому времени 25-летняя Галя уже наглоталась гари и потеряла сознание. Так что мужчине пришлось ее тянуть к окну. Но женщина не пролезла в раму, и ее пришлось оставить в горящей комнате. Уже в реанимации Сергей признается, что бросил жену потому что увидел, как младший сын в одних колготках лежит на снегу без признаков жизни… С ним на руках, его и застанут пожарники и работники газовой службы, которых вызвал сосед. Вещий сон Уже после спасения всего семейства Яременко на место происшествия для выяснения причин возгорания прибыло начальство пожарной охраны. Василий Губский, начальник Гадяцкого РУ МЧС, был немного не в себе от случившегося и очень близко к сердцу принял этот случай. И не потому, что тоже живет на улице Гагарина (практически через несколько домов), а потому, что мог предотвратить беду, если бы он вовремя кинулся. Молодой начальник Гадяцкого РУ МЧС Василий Губский, несмотря на должность, часто сам выезжает тушить пожары. Но о своих поступках скромно умалчивает. Фото ГУ МЧС в Полтавской области и Алены Глик Дело в том, что Василию Васильевичу этот самый пожар… приснился! Он – тоже отец трех маленьких детишек, и в ту ночь, как и погорелец Сергей, часто вставал к свои девочкам и заснуть смог только под утро. В полусне Губскому привиделось, будто с работы позвонили и сообщили о пожаре на улице Гагарина. Он кинулся, ведь сам живет на ней. Потом, поняв, что это простое сон, успокоился… И буквально через полчаса таки зазвонил мобильник, и дежурный с работы сообщил о произошедшем. – Мой дом горит? – спросил полусонный начальник. – Нет, не ваш, на вашей улице, – разъяснил подчиненный. – Слушай, сколько ты мне звонить будешь, ты ж уже сообщал об этом пожаре, – продолжал Василий Губский. – Нет, я впервые звоню…, – растерялся на конце провода дежурный. Тогда-то Василий Губский проснулся окончательно. К счастью, все закончилось благополучно. Галину Яременко освободили работники милиции, выбив оконную раму. Позже медики скажут, что если бы еще пару минут, она не выжила б. Отца с детьми увезли в больницу газовики еще до приезда «скорой». Сергей и Галина сейчас продолжают лечиться в ожоговом центре Кременчуга, медики утверждают, что их жизни ничего не угрожает. Детей скоро выпишут из Гадяцкой детской больницы. Удивительно, но мальчики отделались царапинами, не обгорели и ничего себе не отморозили. Старший, правда, подхватил незначительную пневмонию. Яременко в больнице КОМПЕТЕНТНО Пострадавшим от пожара считает себя и хозяин, который сдавал квартирантам свой ветхий дом в центре города. Но пожарники утверждают, что вряд ли погорельцы виноваты в том, что случилось. – На месте мы нашли оплавленный провод, – рассказала Светлана Наталенко, помощник начальника ГУ МЧС в Полтавской области. – Видимо, было короткое замыкание электропроводки. А еще загорание началось сверху, именно так горят дома, если проводка неисправна. Сергей Яременко курил, но только делал это на улице, не хотел травить маленьких детей. Возле крыльца мы как раз и нашли баночку с окурками. Но официального заключения экспертов о причине пожара пока нет. Наталія БОНДАР Чоловік судді збив школярок і втік ( "Газета по-українськи", 5 лютого 2010 року) Два тижні 15-річна Інна Бондар лежить непритомна в Полтавській обласній лікарні. 20 січня в місті Гадяч дівчину та її подругу збила темно-зелена ”Міцубісі”, водій утік. За кермом був чоловік судді Гадяцького районного суду Анатолій Харлан. Четверо дев’ятикласниць переходили дорогу на вулиці 50-річчя Жовтня біля школи-інтернату. Двоє на інший бік вулиці не дійшли. — Так ударив сильно... Дівчина злетіла вгору, вдарилася головою об скло, потім відлетіла убік, — розповідає свідок Микола Ковтун. Він охороняє школу-інтернат. — Друга теж упала, але зачепив менше. Водій ні на секунду не зупинився, далі помчав. Свідки запам’ятали номер. За ним знайшли власника авто — Анатолія Харлана. Охоронця Миколу Ковтуна міліція запросила на відтворення аварії за участю винуватця. — Ходив як фраєр і не кається, — обурюється Анатолій. — Каже, збив не він, а інша машина. А дівчину на нього відкинула. Та не було там ніяких машин! На чоботі дівчини навіть краска від його машини лишилася. Обидві школярки у лікарні. В Інни Бондар стан тяжкий — ушкоджений мозок. Через це відмовив шлунок. Батьки щодня платять за лікування 1500 грн. Хочуть продати авто за 20 тис. грн. Медики кажуть, тих грошей надовго не вистачить. В іншої школярки, 15-річної Марини Боряк — забій руки. Міліція випадок не коментує. Проти Анатолія Харлана порушили кримінальну справу, йому загрожує до восьми років ув’язнення. Він працює механіком Гадяцької філії ”Полтаваобленерго”. На лікування Інни Бондар дав 5 тис. грн. Керівник Гадяцького районного виборчого штабу Януковича подав у суд на голову РДА ( Бизнес-портал Полтавщины, 11 лютого 2010 року) Заступник голови районної організації Партії регіонів, керівник депутатської фракції Партії регіонів Гадяцької районної ради Олег Березенко подав позовну заяву про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди до Гадяцького районного суду. Про це повідомляє прес-служба обласної організації Партії регіонів. Зокрема, у повідомленні зазначається, що голова Гадяцької райдержадміністрації Ірина Гулей під час виконання службових обов’язків, 9 лютого 2010 року на щотижневій апаратній нараді поширила інформацію про те, що районним виборчим штабом кандидата на пост Президента України Віктора Януковича здійснювався підкуп виборців. Зокрема, Ірина Гулей "поширила неправдиву інформацію про те, що у день голосування другого туру виборів Президента України поблизу виборчої дільниці № 62 у місті Гадяч, біля гуртожитку аграрного ліцею виборцям проводилася виплата в сумі 150 гривень за один голос на користь кандидата на пост Президента України Віктора Януковича. Крім того, як прокоментував на цьому ж засіданні Андрій Середа, заступник голови Гадяцької районної державної адміністрації, виплата проводилась у сумі по 100 гривень, а 50 гривень члени районного виборчого штабу залишали собі. Поширені Іриною Гулей та Андрієм Середою відомості не відповідають дійсності, ганьблять ділову репутацію Гадяцької районної організації Партії регіонів, районного виборчого штабу кандидата на пост Президента України Віктора Януковича та керівника фракції Партії регіонів Гадяцької районної ради У своїй позовній заяві Олег Березенко просить суд зобов’язати голову Гадяцької районної державної адміністрації Ірину Гулей та її заступника - Андрія Середу , спростувати на черговій щотижневій апаратній нараді поширені ними недостовірні відомості, наполягає на відшкодуванні завданої йому моральної шкоди", - повідомляє прес-служба. Олександра АНДРІЄЦЬ Чи стане Гадяч гетьманською столицею? ( "Вечірня Полтава", 17 лютого 2010 року) Цим питанням 4—5 лютого переймалися всесвітньо визнані полтавські, кременчуцькі, київські та польські вчені. Науково-практичну конференцію «Гадяч — гетьманська столиця України» ініціювала голова Гадяцької районної ради Ірина Гулей: «П’ять років тому, коли заступала на свій пост, я пообіцяла зробити усе можливе для того, щоб добитися визнання Гадяча гетьманською столицею. На рівні району ми прийняли цю програму, але від обласної влади отримали спротив. Маю надію, що хоч після виборів майбутні керівники звернуть увагу на це чудове, історично багате місто». За словами Ірини Гулей, статус Гадяча як гетьманської столиці підтверджено багатьма історичними документами, істориками опубліковано монографії про Гадяцький полк, але у місті й досі немає ні музею, ні навіть жодного пам’ятного знаку. Силами районного бюджету вже п’ять років намагаються відремонтувати міський кінопалац, але з тими мізерними коштами, що є у бюджеті, це практично неможливо. Прикро, що «згори» ініціатива не надходить. Підтвердження тому — на конференцію не приїхав жоден обласний чиновник. Саме тому, щоб сколихнути громадськість, порушуючи цю проблему, скликали науковців, до слова яких дослухаються в усьому світі. Вони презентували свої доповіді, в яких розкрили «темні плями» з історії Гадяча, та подарували до фонду бібліотеки міста власноруч написані книги. Директор НДІ Козацтва Інституту історії України Тарас Чухліб зазначив, що необхідно робити конкретні кроки — переймати досвід таких міст, як Батурин, Чигирин, теж пов’язаних з козацькою історією. «У Гадячі треба поставити пам’ятники, насамперед — гетьману Івану Брюховецькому, створити музей, книги написати, збірник документів видати й частіше проводити такі конференції. Дуже добре було б організувати тут історико-культурний заповідник «Гадяч — гетьманська столиця». Тільки після цього з’являться інші проекти та можливість хоч якихось інвестицій», — підбив підсумки науковець. Так, у планах голови райдержадміністрації Ірини Гулей багато проектів. Потребує реставрації і дослідження тюрма, збудована ще до революції. На території Гадяча чимало сміливців знаходили обвали підземних ходів, що тягнуться під Пслом аж до Веприка. Звісно, усе знайдене там ховалося в кишенях, про археологічні розвідки не йшлося. Досі тривають пошуки місця, де була укладена Гадяцька угода та залишаються темними історичні факти, дослідження яких залишається неможливим без археологічних розвідок у Гадячі. Проведена конференція — це ще один «крик» Гадяча про допомогу. Історія полкового сотенного центру тягнеться на кілька століть углибину, але почути й побачити це туристові немає де. Міська та районна влада сподівається на підтримку громадськості та сприяння вищої влади у вирішенні проблеми. Інна МОСКАЛЬЧУК, Наталія БОНДАР ”Ходить горбами та шукає, де стати краще й подзвонити” ( "Газета по-українськи", 11 березня 2010 року) ”Газета по-українськи” проаналізувала покриття різних мобільних операторів на Полтавщині та якість зв’язку, яку вони забезпечують. Якщо в райцентрах сигнал скрізь хороший, то в селах, аби додзвонитися до абонента певного оператора, людям доводиться видиратися на пагорби або ж мати кілька мобільників із різними картками. Жителька Гадяча Тетяна Швець, аби телефонувати друзям та родичам, придбала кілька мобілок із картками різних операторів. Її рідний брат живе у селі Соколівщина на Зіньківщині, в нього ”Білайн”. Інші оператори в селі не тягнуть. Для дзвінків по району Тетяна має картку ”Київстар”, бо зв’язок МТС на Гадяччині поганий (фото: Наталія БОНДАР) Торік у середині березня жителі Гадяча не дозволили встановити станцію мобільного зв’язку МТС. Її хотіли змонтувати на подвір’ї кафе ”Едем” поряд із багатоповерхівкою, школою та дитсадком. Тепер у райцентрі МТС ловить погано. — До цього вже були проблеми зі зв’язком, — розповідає місцева 55-річна Наталія Анатоліївна. — У місті стояла одна вишка МТС, але якість зв’язку не дуже хороша. Другу хотіли поставити, аби його покращити. У Гадячі ціле літо продавали стартові пакети цього оператора. Люди їх охоче купували, а от тепер стався перегруз. На номери 066 або 095 додзвонитися дуже важко. Каже, приїжджі також часто нарікають, що в Гадячі поганий зв’язок цього оператора. Коли телефонуєш, у слухавці чути короткі сигнали або відбувається збій мережі. Згадує, кілька разів годинами не могла додзвонитися на потрібний номер. — Люди про своє здоров’я хотіли подбати, — говорить Наталія Анатоліївна. — Але це вилилося в іншу проблему. ”Київстар” у місті та районі бере добре, але в цієї компанії на Гадяччині менше абонентів, хоча мобільних вишок удосталь. На своїх офіційних інтернет-сайтах популярні в області мобільні оператори публікують карти покриття. Кольором позначають місцевості, де планують установити мобільні станції. Також — де якість зв’язку не зовсім добра. Серед проблемних районів — Гадяцький, Миргородський, Глобинський, Шишацький. Є поміхи в трикутнику Козельщина — Глобине — Решетилівка. Не завжди добра якість зв’язку в селах Чорнухинського та Лохвицького районів. На Лохвиччині на слабкий сигнал МТС нарікають жителі Яхників. Село розташоване в низині, мовляв, через це і проблема. Свого часу погано ловило в Сенчі, але нещодавно там установили станцію мобільного зв’язку. У Миргородському районі подібні проблеми виникають також через складний рельєф території. — По селах від Комишні та нижче до Обухівки зв’язку практично немає, — розповідає Анатолій Мантула з Миргородської райдержадміністрації. — Там тягне тільки ”Київстар”. МТС покриття фактично не має. У бік Великої Багачки воно не дуже хороше. У моєї дружини МТС, то вона ходить горбами та шукає, де краще стати й подзвонити. І так у більшості сіл люди роблять. На Миргородщині погане покриття, бо багато пагорбів і долин. Припускаю, це впливає і на потужність передавачів, які не захоплюють села в низинах. На Решетилівщині скаржаться, що якість зв’язку погіршується, бо різні оператори встановлюють по два передавачі на одну вежу. — Працюють, як бандіти, — переказує місцевий посадовець. — Ми одну таку вишку знайшли. Працівники обох компаній заключають між собою таємну угоду, про яку не знає керівництво. І тим, хто обслуговує вишку, платять гроші, аби мовчали про передавач іншого оператора. Упевнений, по області таких вишок багато. Варто тільки пошукати. Жителі Шишаччини невдоволені якістю зв’язку з абонентами МТС. У свята через перевантаження ліній не виходить навіть надіслати СМС. У Козельщинському районі рівень сигналу в усіх операторів хороший. Проблеми мають жителі сіл, розташованих у пониззі біля річки Псел. Аби подзвонити, їм доводиться підніматися на пагорби чи будь-які узвишшя. На Зіньківщині за селом Романівка на межі з Гадяцьким і Шишацьким районами починається зона лісів. Це низина. Там зв’язок із користувачами всіх операторів поганий. У Кобеляцькому районі жителі низовинних сіл нарікають на МТС. Зв’язок із Life:) тут також не завжди добрий. У Чорнухах абонентам МТС та ”Київстар” додзвонитися завжди можна, а станцій мобільного зв’язку Life:) у районі немає. У деяких селах Глобинщини, аби зателефонувати на ”Київстар”, доводиться виходити надвір. Life:) у районі бере погано. Наталія БОНДАР В’ячеслав Іванов привласнював допомогу на сина ( "Газета по-українськи", 1 квітня 2010 року) В’ячеслав Іванов, 43 роки, із райцентру Гадяч на Полтавщині вісім років отримував допомогу на свого сина. Із родиною він не живе і сина не бачить. Мати дізналася про гроші, коли почала оформляти допомогу. Світлана Берегова, 46 років, працювала вихователем у дитячому садку в селі Веприк Гадяцького району. Сама виховує сина — 10-річного Віталія. Вирішила вийти на пенсію за вислугою років. Матері-пенсіонерці, яка має дитину до 16 років, держава дає допомогу 150 грн. Виявилося, що ці гроші отримує батько. — Ми з Івановим познайомилися в лікарні. Потім він приїхав до мене у Веприк. Офіційно не розписувалися. Коли Віталіку було 2 роки, пішов від нас, — розповідає Світлана Василівна. — Одружився з іншою. Обідно, що я сама дитину виховую, з останніх сил пнуся, а він гроші получає. Дитячу допомогу можна переоформити, якщо батько від неї відмовиться. — Він спочатку погодився, але наступного дня передумав, — говорить Берегова. — Не можу зрозуміти, коли і як він оформив цю допомогу. Мені скільки довідок прийшлося зібрати. В пенсійному просила показати документи на дитячу допомогу. Кажуть, інформація конфіденційна. Ну копію свідоцтва про народження могли в РАЦСі дати, але ж дитина не живе з батьком, він на неї платить аліменти. Весь цей час Іванов платив на сина 70–80 грн на місяць. Зараз 150. Світлана Берегова із 10-річним сином Віталієм. Жінка хотіла оформити допомогу на дитину, однак виявилося, що її отримує колишній чоловік (фото: Сергій МАГНІЄВ) Світлана Берегова звернулася до юристів. Ті не чули, щоб батько отримував допомогу на дитину без письмової згоди матері. Порадили звернутися до суду. На суді Береговій загадали принести довідки, яких вона не може зібрати — з якого часу чоловік отримує гроші на дитину і які документи він для цього подавав. У Пенсійному фонді навіть усно про це Світлані не кажуть. Юристи запропонували судитися з пенсійним фондом. На свою скаргу Берегова отримала з Полтавського пенсійного фонду роз’яснення — допомогу виплачують тільки одному члену родини. — Але ж який він член родини, — обурюється мати. — Дитині шоколадки ніколи не передав. Я колись з ним по телефону говорила, а Віталік поруч був. Попросив, мам, дай мені телефон, хочу почути, як батько балакає. А батько відповів, що йому ніколи. В’ячеслав Іванов відмовився розмовляти на цю тему. Наталія БОНДАР Підлітки розрахувалися сувенірними грошима ( "Газета по-українськи", 7 квітня 2010 року) У неділю 28 березня в обід на базарі в місті Гадячі на Полтавщині двоє підлітків купили в літньої жінки півторалітрову пляшку молока. Розплатилися сувенірною 100-гривневою купюрою. — Баба нарахувала 90 гривень здачі й вони пішли, — розповідає продавець газет на ринку. — Лиш потім роздивилася, що на гривнях намальовано чоловіка з вусами і на бумажці написано, що це ”не гроші”. Кинулися за тими хлопцями, а від них і сліду немає. Міліції також поруч не було. Лишилася бабуська ні з чим. За кілька днів уже на іншому ринку Гадяча біля універмагу ”Росія” підлітки намагалися купити насіння в продавщиці. У жінки не виявилося здачі зі 100 грн. — Я б їм здачу шукала, аби були гроші, — говорить жінка ”ГПУ”. — Тоді ще не чула про недільний випадок. Мені повезло, що того дня ще не наторгувала, та й оборот у мене невеликий. Здивувалася, що ті хлопці швидко втекли. У міліцію звертатися не буду, бо я до пуття їх і не запам’ятала. Та й стидно признатися, що справжні гроші від календарика не відрізняю. Треба бути просто обережнішою та знайомим переказати. Наталія БОНДАР Школяра покусала зграя собак ( "Газета по-українськи", 15 квітня 2010 року) — Щойно Валентин вийшов із дому до школи, дзвонить мені по мобілці та плаче. Говорить, мене собаки покусали, — розповідає матір 10-річного школяра Наталія Михайлова з Гадяча. — Вибігла зграя із семи собак. У нього рюкзачок, форма спортивна в пакеті. Тварини напали ззаду. Жінка каже, Валентин намагався не відбиватися, щоб не дражнити собак. — Він хлопчик спокійний, — розповідає. — Якби став махати пакетом, вони б його повалили. Чого напали, не знаю. Нічого з їжі з собою не мав. Валентину собаки покусали низ стегна на правій і лівій ногах. — Синці великі, аж чорні. Потім зграя побігла до дитсадка. Із магазину хтось бачив, як вони кусали сина, і сказали малому, щоб він ішов до лікарні. Він подзвонив додому, я прибігла та повела його до травмпункту. — Це вже третій випадок за короткий час, — говорить лікар Сергій Єгоров. — Хлопчику обробили рани, зробили необхідні щеплення. Колотимуть 90 днів за спеціальною схемою безкоштовно. У школу Валентин не ходив три дні. Вийти на вулицю боїться. — Побачить собак — і очі стають по п’ять копійок, — говорить матір. — Прийдеться з ним до школи ходити або на машині возити. Валентин навчається в Гадяцькій гімназії. Після випадку директор закладу звернувся до міської ради, аби псів знешкодили. — Діти йдуть до школи з пиріжками, бутербродами, — каже директор гімназії Олександр Зозуля. — Пестять собак. Пси за ними до школи приходять. Їх не можна прибирати на очах дітей, але треба щось робити. Кілька років тому місцевим мисливцям дали набої, аби вони відстріляли бродячих псів на вулицях. Серед забитих була домашня собака. Господарі зі скаргами дійшли до Верховної Ради. Тепер мисливці стріляти собак відмовляються. Райцентром вони бродять великими зграями. Наталія БОНДАР Велосипеди стали дефіцитом ( "Газета по-українськи", 15 квітня 2010 року) Навесні в Гадячі складно купити велосипед для дорослих. У магазинах продають тільки молодіжні моделі. — Два тижні пробігала, доки змогла придбати те, що хотіла, — каже 50-річна гадячанка Світлана Бондаренко. Жінка їде новим зеленим ”Салютом” центром міста. — Спочатку пішла в магазин на Гетьманській. Там сказали, що є велосипеди по 500 гривень. Зразу не купила, бо ще сніг лежав. Потім прийшла, а їх уже нема ні дешевих, ні дорогих. Я пробігла по інших магазинах — ніде нема. У магазині ”Спортивний” жінці пообіцяли привезти велосипед за кілька днів за 520 грн. — Дійсно привезли, але дорожчий на 60 гривень, — говорить гадячанка. — Та я все одно узяла, бо іншого не знайду. Сказали, проблема не в дефіциті, а в тому, що нічим велосипеди довезти із заводу. На ринок привозять лише дитячі та спортивні моделі. У райцентрі третина місцевих жителів їздять на велосипедах. Літні — переважно на ”Україні” радянських часів. Цієї весни серед власників присадибних ділянок модно чіпляти позаду велосипеда металевий візок на колесах. Такий коштує 600 грн. Дістатися з одного кінця Гадяча в інший можна рейсовим автобусом, який курсує від автостанції до села Малі Будища. В інших випадках місцеві йдуть пішки, викликають таксі або їздять велосипедами. Наталія БОНДАР Бідолашний пам'ятник Леніну спаплюжили вшосте за півроку ( "Газета по-українськи", 12 травня 2010 року) На Полтавщині хулігани вже вшосте за останні півроку обмалювали пам'ятники Володимирові Леніну та Карлу Марксу. 12 травня зранку жителі Гадяча Полтавської області побачили надписи: "Потвора на п’єдесталі" на пам’ятнику Леніну і "Беззбройні гинуть першими, не будь телям" - на пам’ятнику Карлу Марксу. Всі тексти було намальовано білою і червоною фарбами. О дев’ятій ранку працівники комунгоспу вимили постамент під Леніним, потім пішли замальовувати під Марксом. Місцеві переказують, що пам'ятники обмальовують щомісяця. Спочатку на Ленінові було надписи "Бандера – наш герой", "1932 – 1933. Люд мер, але не повстав", "Ето бидла". "Достали вже цими малюнками", - розповіли Gazeta.ua два працівники, які тільки но зафарбували надписи. - Їм робить нічого, а нам тоді пам’ятники хоч зубами гризи. Хочуть висловити свої думки, то хай роблять цивілізовано. Вони граються, а нам роботи додають". "Міліція не застосовує ніяких дій. Кажуть, щоб ставили відеокамери", - пояснив заступник мера Гадяча Олександр Гавриленко. Біля Леніна на свята збираються місцеві пенсіонери та члени комуністичної і соціалістичної партій. Обидва пам’ятники знаходиться в центрі міста, в парку Перемоги. За триста метрів від пам’ятника вождю пролетаріату знаходиться Свято–Успенський Собор. Наталія БОНДАР Дірява каналізація може спричинити епідемію ( "Газета по-українськи", 21 травня 2010 року) У Гадячі через гнилі труби каналізаційного колектора всі нечистоти витікають у ґрунтові води. Колектор установили 1974-го. За інструкцією час його використання збіг шість років тому. Місцева влада оцінює аварію на колекторі як екологічну катастрофу місцевого масштабу. — На аварійно-відновлювальні роботи потрібні понад 2 мільйони гривень, — розповідає Микола Стешенко, начальник житлово-комунального господарства Гадяча. — Місту необхідно будівництво паралельного колектора. Якщо ж перекрити аварійний, то нечистотами затопить вулицю Тельмана, гаражний кооператив, очисні споруди. Проект нового каналізаційного колектора не виготовлений. Без нього просити грошей на будівництво місцева влада не може. — Великої загрози для міста немає, — пояснює Сергій Дівицький, інспектор екологічної служби району. — Я там був, дивився. Довжина ділянки кілометр. Труби зроблено з азбесту, вони прогнили на 90 відсотків. Ситуацію рятує те, що вони на глибині більш як 2 метри. Нечистоти йдуть по жолобу, а навкруги глина. Вона й не дає розтікатися стічним водам. Навколо місця прориву поставили огорожу. Передрікають, такі аварії траплятимуться й надалі. Потрібна заміна колектора. Місто збільшилося, тепер щодоби у колектор скидають понад 3 тис. куб. м стоків. Наталія БОНДАР Через подорожчання Інтернету клуби спорожніли ( "Газета по-українськи", 27 травня 2010 року) У Гадячі в комп’ютерних клубах майже немає відвідувачів. Скористатися Інтернетом у райцентрі можна в трьох приватних клубах і в одному від ”Укртелекому”. Найбільше відвідувачів завжди мав ”укртелекомівський”, бо там розцінки були найдешевші. Тепер зросли майже вдвічі. У приватних клубах година Інтернету обходилася відвідувачам у 4–5 грн. ”Укртелеком” пропонував по 3,2 грн/год у робочий день і 1,6 грн у вихідні. — Зараз в ”Укртелекомі” година Інтернету коштує понад 5 гривень, — каже постійний відвідувач Андрій Стегній. Наталія БОНДАР Гадячани закрили сезон ”Що? Де? Коли?” у лісі ( "Газета по-українськи", 22 липня 2010 року) Гадяцький клуб ”Магніт” інтелектуальної гри ”Що? Де? Коли?” влаштував останню гру сезону в лісі. Ця традиція діє в клубі 10 років. — У ліс виїжджають близько півсотні наших гравців. Це і 20-річна молодь, і старші люди до 60 років, — розповідає керівник клубу Олександр Грабенко. Серед дерев ставлять столи. Грають трьома командами. За правилами, учасникам дається хвилина на роздуми. Вони обговорюють питання та пишуть відповідь на папері. Показують судді. Виграє команда, що дала точнішу відповідь. На цей раз перемогла ”Едельвейс”. Найкращим знавцем оголошують учительку школи-інтернату Наталію Галушку. — Після розумового штурму — обов’язкові розваги, — каже керівник клубу. Учасники грають у волейбол, на вогнищі готують кашу. Капітана команди ”Крокус” 44-річного Ігоря Коблицю і гравця ”Едельвейсу” 61-річного Миколу Лукашика переодягають у лісовиків. На голови чіпляють сплетені з трави та листя вінки. Поверх штанів одягають спідниці з папороті та гілок верби. Гадячани Микола Лукашик (ліворуч) та Ігор Коблиця переодяглися в лісовиків на останній у цьому сезоні районній грі ”Що? Де? Коли?” (фото: Наталія БОНДАР) — Так задобрюємо духів лісу, щоб вони нас і в наступні рази приймали, — пояснює Олександр Грабенко. Лісовики показують програми з віршами, приказками та розвагами. Гуртом обирають найкращого — Миколу Лукашика. В.КРИВОРУЧКО Відсвяткували 75-річчя Гадяцького училища культури (Сайт "Новини Потавщини", 16 вересня 2010 року) В рамках святкування Дня міста Гадяча відбулася ціла низка урочистостей з нагоди 75-літнього ювілею Гадяцького училища культури ім. І.П. Котляревського. Цього дня до навчального закладу зібралися більше чотирьохсот його випускників. Зокрема: керівник оркестру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - випускник Гадяцького училища культури, спеціалізації «Духові інструменти» 1975 року, заслужений діяч мистецтв України Віктор Губаренко, випускники Гадяцького училища культури 1960 року випуску, автори чотирьох знаних і улюблених на Полтавщині збірок музичних творів: Анатолій та Катерина Недовінчані, випускниця хорової спеціалізації 1989 року, заслужена артистка України Тетяна Садохіна, випускник хореографічної спеціалізації 1999 року, керівник зразкового ансамблю танцю «Променад» Центру естетичного виховання м. Миргорода, фіналіст Всеукраїнського телешоу «Танцюю для тебе» Андрій Матвієнко, випускниця хорової спеціалізації 1993 року, заслужений працівник культури України Юлія Глущенко, лауреати Міжнародних конкурсів народної хореографії, солісти театру народного танцю Харківської академії культури, випускники хореографічної спеціалізації 2007, 2008 року Іван Василина та Артем Мороховець, випускниця хорової спеціалізації, професор кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв, кандидат педагогічних наук Людмила Павлівна Бойко та багато інших почесних гостей. Після спілкування на циклових комісіях усі, хто завітав на ювілей, ще раз перегорнули сторінки історії навчального закладу: сьогоднішні студенти відтворили дух кожної епохи, що панував в училищі з часів його заснування. Спочатку це був харківський період, а потім, з 1955 року, - гадяцький. Організатори заходу вважали за обов'язок вшанувати пам'ять викладачів, які вже перетнули межу вічності. Благочинний Гадяцького району отець Ігор провів богослужіння. Виступили перед численною аудиторією котляревців і ветерани училища О. М. Клочан та С. В. Лазоренко. Саме вони разом з директором навчального закладу А. М. Насменчуком, головою Гадяцької районної державної адміністрації Володимиром Миколайовичем Беседою та головою Гадяцької районної ради Анатолієм Григоровичем Цимбалом відкрили меморіальну дошку, де закарбовані основні віхи 75-річної історії Гадяцького училища культури ім. І. П. Котляревського. Першокурсників урочисто посвятили у котляревці. Козацтво на чолі з Енеєм закликало першокурсників гідно нести славне ім'я, а ті схвильовано промовляли слова клятви навчальному закладу, що став рідним для такої величезної кількості людей. Серед багаточисельної армії тих, хто прибув привітати ювілярів: начальник відділу взаємодії з Верховною радою Міністерства культури і туризму України Людмила Петрівна Чумакова, начальник управління культури Полтавської обласної державної адміністрації Геннадій Іванович Фасій, Гадяцький міський голова Тетяна Миколаївна Савченко, заслужений працівник культури України, директор Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка Микола Миколайович Демченко, заслужений працівник культури України, голова Ради начальників відділів культури області, Олександр Ібрагімович Мука, голова Великобагачанської районної державної адміністрації Олег Григорович Діденко, директор Гадяцького професійного аграрного ліцею Олександр Миколайович Мигаль, актор і режисер кіностудії ім. О. Довженка, голова фонду «Українська спадщина», колекціонер українських старожитностей, випускник 1977 року, Володимир Степанович Костюк, директор обласного методичного кабінету навчальних закладів мистецтва та культури Валентина Володимирівна Вождаєнко, директор обласного центру народної творчості та культурно - освітньої роботи Ліна Федорівна Ковтун, перший проректор з наукової роботи, професор Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Роман Анатолійович Сітарчук, випускниця училища 1971 року, ветеран праці училища Валентина Володимирівна Онопрієнко. Виступаючі відзначали, що училище, по суті, стало найяскравішою візитівкою Гадяча, закладом, що виховує фахівців такої необхідної, державної ваги справи, як збереження і примноження української культури. Потім дійство перемістилося на головну сцену міста, гадячани з нетерпінням чекали саме культармійців, бо їхня поява ніколи не залишає байдужим жодного глядача. Концерт тривав допізна, закінчившись грандіозним феєрверком. Виолетта СКРИПНИКОВА Первый фестиваль документального кино на Полтавщине сразу стал «почти» международным (Сайт "РепортерUA", 4 октября 2010 года) 1-2 октября в Полтаве проходил первый фестиваль документального кино «Полтава-Док». Причем мероприятие сразу стало «почти» международным – во внеконкурсной программе была представлена «Росомаха», фильм-победитель финского фестиваля документального кино «DocPoint» 2006 года. Хотели также показать работу санкт-петербургского автора «Апрельский автопортрет», но тот не успел довести до ума ее качество. В конкурсной же программе принимало участие более 20 фильмов (длительностью каждый до 15 минут). Причем «дошли» до этой финишной прямой не все предоставленные организаторам ленты – часть была досрочно отбракована по разным причинам. Среди авторов встречались как мэтры документалистики, участвовавшие в подобных фестивалях еще с 1975 года, так и новички, пришедшие на полтавское мероприятие с первым своим фильмом. А вот судили конкурсную программу профессионалы: директор областного коммунального предприятия «Киновидеопрокат» Николай Сичкарь, режиссер киностудии «Белорусьфильм» Виктор Калашник во главе с профессором кафедры кинотелеоператорского искусства Белорусской государственной академии искусств Юрием Санжаревским. В номинации «Человек и Природа» победу отдали ленте Николая Торяника из Гадяча «Туманы Малибу». Как отметил глава жури, в этой картине есть кадры, которым бы и операторы-профессионалы позавидовали. Хотя сам мастер перед началом фестиваля просил судейство очень критично оценивать его творчество. Во второй же категории «Искусство жить» лучшей признали работу начинающего автора из Полтавы Александра Скрипника «Звезда Ивана Новобранца». Футбольна команда Гадяча - краща в Україні (Сайт "Новини Потавщини", 10 жовтня 2010 року) У Переяслав-Хмельницькому пройшов футбольний фестиваль під девізом «Даруємо радість дітям» серед шкіл-інтернатів (юнаки 1995-1996 років народження), в якому переможцями стали футболісти з Гадяча. Три дні тривали футбольні змагання, в яких боротьбу вели 36 команд юнаків і дівчат. Успішно виступила юнацька команда з Гадяцької школи-інтернату, яка представляла Полтавщину на цьому турнірі. Гадяччани виступали у групі «А», де посіли перше місце, перемігши 4:1 команду з Донеччини, 7:0 представника Одеської області і 3:2 ровесників з Тульчина, що на Вінничині. У півфіналі полтавські юнаки завдали поразки з рахунком 2:1 команді з Херсону. Запекла боротьба точилася у фіналі, де суперниками наших земляків була сильна команда з Кіровограда. Основний час не виявив переможця - 1:1, а в серії пенальті влучнішими були гадяччани - 7:6 на їх користь. До речі, воротар переможців Михайло Шишка відбив п'ять (!) одинадцятиметрових ударів і став кращим голкіпером змагань. Кращу команду України готував до змагань досвідчений тренер Василь Ванда. Склад: Михайло Шишка, Станіслав Мадрика, Віталій Шкіль, Дмитро Міщенко, Сергій Мисюра, Владислав Чайковський, Олександр Харченко, Владислав Вербецький, В'ячеслав Дубовик, Ігор Гончаренко. Школам Гадяцького району подарували мобільні інтернет-модеми (Сайт "Новини Потавщини", 20 жовтня 2010 року) Голова Гадяцької РДА Володимир Беседа вручив директорам шкіл району модеми для підключення до мережі Інтернет. Модеми закупили в рамках програми інформатизації шкіл району. Всього придбали 18 пристроїв. Начальник відділу освіти Гадяцької РДА Ігор Лідовий повідомив, що через застарілі лінії зв'язку у районі, 18 шкіл району не можна було під'єднати до мережі Інтернет традиційним способом, тому купили мобільні модеми. За словами Лідового, спонсорську допомогу для придбання модемів надав керівник науково-виробничого підприємства «Нафтогазсервіс» Анатолій Попельнюх. На разі вчителі інформатики шкіл, в які передали обладнання, навчаються працювати з модемами. У подальших планах відділу освіти Гадяцької РДА - запровадити у школах району електронні щоденники та журнали. Цього ж дня голова райдержадміністрації Володимир Беседа відкрив міст через річку Грунь, який з'єднує два населені пункти Римарівської територіальної громади: с.Римарівка - с.Максимівка. Василь НЕЇЖМАК «Кривий» ефір. Щоб позбутися неугодної журналістки, районні можновладці–«регіонали» вирішили... ліквідувати комунальне радіо ( «Україна молода», 9 листопада 2010 року) На початку літа наша газета вже розповідала про суто політичне скорочення посад трьох журналісток комунальної телерадіокомпанії «Гадяч», яка працювала у форматі районного радіо. Підставою для скорочення «неблагонадійних» фахівців була їхня відмова від пропозиції нового керівника райдержадміністрації й місцевої організації Партії регіонів Володимира Бесєди звільнитися за власним бажанням тільки тому, що вони прийшли в ТРК у 2005 році, себто після Помаранчевої революції. Раніше після подібних виступів у пресі неодмінно запитували: «А що зроблено після публікації?». У Гадячі ж «нароблено» таки чимало... «Захід непопулярний, але необхідний» Після того всеукраїнського розголосу ініціатори скорочення трьох незговірливих працівниць ТРК устами її нового керівника, колишнього працівника компартійного райкому, провідника місцевих соціалістів Василя Глухоти почали незграбно виправдовувати власне свавілля... непрофесійністю підлеглих. При цьому свідомо перекручували факти й забували не лише про те, що вони говорили з цього приводу раніше, а й відому істину: записи радіопрограм, як і рукописи, не горять. Тож їх завжди можна прослухати і порівняти з творіннями критиків — у Гадячі такі порівняння виходять, м’яко кажучи, не на користь останніх... За таких умов троє молодих жінок сподівалися на більш фахову, власне, об’єктивну оцінку ситуації після свого звернення до колишньої колеги–радіожурналістки, заступниці глави адміністрації Президента Ганни Герман. На ту чолобитну відповів їм заступник голови Полтавської облдержадміністрації Валерій Пархоменко. Мовляв, за нинішньої економічної кризи «скорочення чисельності працівників ТРК «Гадяч» на 2,75 штатної одиниці — захід вимушений, непопулярний, але необхідний». При цьому заступник «губернатора» пообіцяв особисто тримати «на контролі процес подальшого працевлаштування» усіх трьох, бо ж, «як запевнив голова Гадяцької райдержадміністрації Бесєда, у районі є організації, де оцінять ваші професійні напрацювання та ділові якості, що буде відзначено, зокрема, й більшою заробітною платою». Датована ця відповідь 25 червня. А вже за кілька тижнів авторки листа відчули, за кого їх мають насправді подібні дбайливці... «А прибиральницею не підете?» Двоє колежанок, які працювали у ТРК на півставки, вирішили заради таких мізерних коштів не псувати нерви у нерівній боротьбі з можновладцями й таки забрали з ТРК «Гадяч» свої трудові книжки. Водночас редактору Наталі Мироненко, яка сама виховувала трирічного сина й не мала жодних перспектив працевлаштування за фахом, відступати було нікуди. Надто за умов, що після публікації в «УМ» нові «хазяї» району про скорочення воліли взагалі не згадувати. Тож спершу 29 липня, а потім 2 серпня півдесятка посадовців і чиновників райдержадміністрації та районної ради приходили в офіс ТРК «Гадяч» тільки для того, щоб гуртом умовити (чи таки «дотиснути»?) пані Наталю дати згоду на... переведення на посаду коректора районної газети. І це при тому, що 31 липня закінчувався двомісячний термін «відпрацювання» після офіційного наказу про скорочення. Не дочекавшись його, треба було «переводитися» з творчої журналістської посади редактора на технічну і, зрозуміло, нижче оплачувану коректорську. Та ще й за відсутності будь–яких офіційних документів як про підстави для такого переведення, так і про потребу в її послугах тієї ж газети. Більше того, з’ясувалося, що збираються «перевести» Наталю на місце фахівця, котрий перебуває на лікарняному... Погодитися на таку більш ніж сумнівну «рокіровку» вона, звісно, не могла. А коли запитала гостей, чому ж вони передумали її «скорочувати», почула у відповідь: «Розумієте, вас же як одиноку матір не можна скорочувати». Воістину так! От тільки чомусь згадували цю аксіому її «опікуни»... два з половиною місяці. Якраз відтоді, коли 14 травня голова райдержадміністрації Володимир Бесєда у своєму кабінеті переконував одиноку матір в тому, що від звільнення за скороченням штатів «навіть мала дитина не спасе». Тепер же, одержавши відкоша з так званим «переведенням», повпреди райдержадміністрації продовжували гнути своє. Зокрема, рідна сестра Володимира Бесєди Надія Коваленко, яка працює в тій же РДА керівником апарату, в присутності заступника голови райдержадміністрації Олега Березенка запропонувала Наталі Мироненко дві поки що «не скорочені» посади у ТРК. Вибирайте, мовляв: бухгалтером на 0,25 ставки або... прибиральницею на ту ж чверть ставки. Двадцятиденний «репортаж» із... котельні Одержавши письмову відмову журналістки–редактора з вищою філологічною освітою від подібних, з дозволу сказати, «пропозицій», ті ж посадовці руками директора ТРК уже наступного дня оформили наказ про її звільнення «у зв’язку з відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці». Та оскільки із остаточним розрахунком ніхто не поспішав, Наталя й тоді ще одна з колежанок продовжували виходити на роботу навіть після того, як директор сказав їм, що цей кабінет для них уже чужий. Зрештою, відтоді фактично зник... сам директор Василь Глухота, котрий за сумісництвом продовжував готувати передачі як для комунальної ТРК, так і для своєї приватної радіокомпанії «Місто» з якогось «підпілля». Хоча слухачі, замовники привітань тощо продовжували йти в редакцію, та тепер уже «опальні» її працівниці обуреним землякам нічим не могли допомогти... Зрештою 10 серпня директор нагадав про себе печаткою згаданої приватної (!) радіокомпанії, якою вочевидь уночі був опечатаний кабінет комунальної (!) ТРК «Гадяч». А через три дні в їхньому кабінеті так само потайки змінили замок. Попри те, Наталя Мироненко, тепер уже сама, продовжувала виходити на роботу. Тільки «відсиджувала» свої робочі журналістські години не в зачиненому для неї службовому кабінеті, а в розташованій у цьому ж старому одноповерховому будинку... кімнатці–котельні для обігріву приміщення. Поруч із віниками, швабрами, ганчірками для миття підлоги та іншими атрибутами типової «підсобки». Така «творчість» тривала для неї майже 20 днів, аж до 31 серпня, коли жінка подала позов до суду з приводу свого звільнення. Уже під час судових слухань з’ясувалося: щоб таки позбутися «неугодної» журналістки, засновники ТРК «Гадяч» — райдержадміністрація та районна рада — вирішили... ліквідувати власне дітище взагалі. Хоча насправді 20 вересня, згідно з протоколом, ухвалювали таке рішення, по суті, двоє керівників — «регіонал» Володимир Бесєда і тепер уже вчорашній соціаліст (перед виборами він також «перекинувся» до Партії регіонів) Анатолій Цимбал. Бо ж коли останній як голова райради на заключній сесії минулого скликання у жовтні намагався «протягнути» затвердження згаданого присуду «двійки», абсолютна більшість депутатів відкинула цю пропозицію. «Проголосують ваші наступники», — так «заспокоїли» їх тоді. Замість «дорогого» радіо — ще дорожче телебачення До речі, ще кілька місяців тому пан Цимбал особисто переконував власкора «УМ» у тому, що «заглохнути» комунальному районному радіо він не дасть за жодних обставин, а працівників ТРК «через коліно ламати ніхто не буде». Тепер же до старої пісеньки про необхідність економії коштів очільники району додають ще один «убивчий» аргумент: кількість радіоточок у їхньому краї скоротилася. При цьому одночасно з ліквідацією радіомовної ТРК ініціюють створення значно дорожчої «телеіграшки» — районного представництва обласної телерадіокомпанії «Лтава». На його функціонування з районного бюджету вже виділили більше 30 тисяч гривень. Неважко здогадатися, що керівником згаданого «телевізійного» представництва став усе той же Василь Глухота... Водночас 20 жовтня Гадяцький районний суд визнав звільнення Наталії Мироненко незаконним і зобов’язав посадовців поновити її на посаді редактора, стягнувши з ТРК «Гадяч» майже 5 тисяч гривень за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду. Саме на підставі цього вердикту Феміди голова ліквідаційної комісії ТРК, керівник відділу управління майном районної ради Іван Завора повернув Наталі ключ від службового кабінету. Звільнення незаконне? То «вивільнимо» ще раз! Тож тепер вона знову щодня «відсиджує» там свої робочі години серед трьох порожніх столів і такої ж «голої» шафи. Бо, перш ніж пустити її в кабінет, звідти завбачливо винесли всю комп’ютерну й іншу необхідну для роботи радіожурналіста техніку. Звісно, що ніякої журналістської роботи за таких обставин бути не може, тим паче що раніше можновладці двічі фактично виганяли її з районних заходів. Та й сидіти у службовому кабінеті залишилося вже недовго. Адже через кілька днів після винесення згаданого судового рішення той же таки голова ліквідаційної комісії пан Завора видав новий наказ. У ньому Наталю Мироненко офіційно повідомляли «про припинення діяльності ТРК «Гадяч» шляхом ліквідації» та «про наступне її вивільнення 27 грудня 2010 року у зв’язку з ліквідацією підприємства». Отже, жінці знову загрожує безробіття. До того ж, як повідомили з районного суду, вже є апеляція на те «виграшне» для неї рішення... «Колишній керівник якось сказав мені: «Ти вирішила боротися iз системою — подивимось, як це в тебе вийде», — пригадує Наталя. — Тепер переконалася, що ці люди справді не зупиняться ні перед чим. Щоб їм не заважала чинити політичний тиск, мене можна хіба що «прибрати», як ото Гонгадзе»... Та, попри все, стійкості духу цій мужній жінці вистачає. З гіркою іронією каже, що бракує тільки... «сильнішої» фарби для волосся. Бо та, якою користувалася досі, вже не може приховати зовсім «свіжої» сивини. Юлия ИВАНОВА В Гадяче «накрыли» целую плантацию конопли ( Інтернет-видання «Полтавщина», 26 листопада 2010 року) В Гадяче правоохранители задержали 37-летнего местного жителя, который делал марихуану из конопли, взращенной в его же квартире. Работники сектора по борьбе с незаконным оборотом наркотиков районного отдела милиции задержали 37-летнего местного жителя Олега, который имел при себе измельченную марихуану. Он и вывел правоохранителей на наркоторговца, который ранее уже притягивался к криминальной ответственности за преступление, связанное с наркотиками. Когда правоохранители получили разрешение на провидение обыска в доме этого мужчины, они без промедления это сделали. Во время обыска в одной из комнат они нашли настоящую теплицу, которую создали для взращивания конопли. Олег оборудовал комнату специальным дорогим оборудованием и лампами дневного освещения. Во время обыска правоохранители изъяли 138 растений конопли и десяток вещественных доказательств. Сам же владелец квартиры утверждает, что растил растения исключительно для себя, и не собирался продавать «чудо-зелье». Как сообщил исполняющий обязанности начальника Гадячского райотдела Роман Кроль, на данный момент следственным отделом возбуждено криминальное дело по двум статья Криминального кодекса Украины, а преступника ждет наказание от 3 до 7 лет лишения свободы. Наталія БОНДАР На пошті торгують пивом ( "Газета по-українськи", 2 грудня 2010 року) На центральній пошті Гадяча вже майже місяць продають пиво ”Оболонь” по 9,35 грн за літрову пляшку. Коричневі пластмасові пляшки стоять на вітрині поряд із канцелярськими товарами, виробами з борошна, пральним порошком. Ці товари розносять листоноші пенсіонерам. — Бачив, що мужики купували пивце, — говорить літній гадячанин. — Та я ні разу не брав. Чого я його буду на пошті купувати, коли в магазині повно. Це хіба приходять дєдушки по пенсію та й вип’ють по пляшечці. Працівники пошти пояснюють: у торгівлі пивом немає нічого дивного. Вони мають ліцензію на продаж. Вважають пиво таким же товаром, як і решту, виставлених на вітрині. — Завозимо пиво, коли все розпродуємо, — каже працівниця пошти, називатися не хоче. — Нині майже все розібрали. Чи розносять пенсіонерам пляшки пива разом з іншими товарами та пенсією, листоноші не кажуть. Наталія БОНДАР До фітнес-клубу водять на екскурсії ( "Газета по-українськи", 2 грудня 2010 року) У Гадячі відкрили перший фітнес-клуб. У ньому можуть одночасно тренуватися 20 осіб. Через те, що досі в райцентрі не було подібного закладу, до ”Атланта” тепер водять на екскурсії школярів. — Моя мрія — перетворити Гадяч у козацьке місто, — каже Олексій Матюшенко, власник фітнес-клубу. — У нас усі тренери — активні спортсмени. Сам займався силовим триборством. У нашому залі будемо збирати команду для участі в обласних змаганнях із силового триборства. Зараз уже більше як 20 бажаючих записалися. Буде з кого вибирати. Силове триборство передбачає підняття великої ваги — це присідання зі штангою на плечах, віджимання штанги лежачи і тяга штанги. У цьому виді спорту важлива не стільки краса тіла, як сила та витривалість. Матюшенко говорить, для здібних спортсменів у фітнес-клубі робитимуть 50-відсоткову знижку. Члени команди, яку планують створити, тренуватимуться безкоштовно. Для решти абонемент на місяць коштуватиме 80–150 грн. Спортсменів Олексій Матюшенко підбирає з місцевих міцних хлопців. До створення фітнес-залу молодь в райцентрі не мала де займатися. Тренувалася в аматорських спортзалах. В ”Атланті” працює шестеро тренерів. Юлія КРИМОВСЬКА День міста Гадяча в Києві (Сайт "Ехо з регіону", 6 грудня 2010 року) 16 листопада 2010 року в читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного, в рамках бібліотечного клубу «Національні святині», на високому представницькому рівні було проведено засідання, присвячене місту Гадяч Полтавської області. У засіданні клубу взяли участь фахівці архітектурно-будівельного комплексу України, історики, мистецтвознавці, краєзнавці, бібліотекарі України. Місто Гадяч підпадає під категорію малого міста, станом на 1 січня 2010 року в ньому налічувалося 23700 мешканців. Безліч історичних подій відбувалися протягом століть на нашій землі. Саме тому знання історії та культурної спадщини міста необхідне сьогоднішньому і майбутнім поколінням. На засідання бібліотечного клубу з міста Гадяч прибула делегація, до складу якої ввійшли Т.М.Савченко, міський голова, А. М. Насменчук, директор Гадяцького училища культури імені І.П. Котляревського, Л.В. Труш, начальник відділу культури і туризму Гадяцької РДА, Г. А. Недвига, голова райкому профспілки працівників освіти, Л. В. Зубко, етнограф, краєзнавець, Т. Д. Гузій та К. Й. Остапенко, майстрині-вишивальниці, Інна Радченко, студентка училища культури. На зустріч також були запрошені і виступили відомі наші земляки Віра Іванівна Баринова-Кулеба, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України, нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня, та В.С. Костюк, письменник колекціонер. Завдяки добре проведеній організаційній роботі на презентацію м. Гадяча зібралося чимало людей, які уважно вислухали виступ Т.М. Савченко: «Гадяч в минулому та сучасний». Зокрема, міський голова звернула увагу присутніх на те, що перші поселення на території міста з’явилися ще у скіфські часи. Власне, Гадяч було засновано близько 500 років тому, проте точна дата заснування невідома. Довгий час вважалося, що місто засноване у 1634 році, але коли у 1984 році збиралися відсвяткувати 350-річчя Гадяча (була випущена відповідна сувенірна продукція, зокрема, ювілейні значки) з'ясувалося, що місто має набагато більш древню історію. Після розповіді Тетяна Савченко звернулася з пропозицією до науковців спільно вирішувати питання про визнання на офіційному рівні м. Гадяча Гетьманською столицею, що дало б змогу отримувати державні кошти на розбудову історичної частини міста. На закінчення виступу Тетяна Миколаївна вручила організаторам чудовий коровай, випечений в Гадячі. Цікаво, змістовно, навіть оригінально презентував своє училище А.М. Насменчук, а в підтвердження того, що навчальний заклад готує гарних спеціалістів, були пісенні виступи Л. Труш, Т. Гузій, І. Радченко, які виконували народні українські пісні та пісні про Гадяцький край. Кожен їх виступ супроводжувався бурхливими оплесками та словами подяки за збереження національної культури. Загалом члени делегації виступили зі змістовними доповідями, концертами, презентаціями, що розкрили загальну характеристику міста, його історію та розвиток освіти, медицини і спорту. Наталія БОНДАР ”Купив самогону і помер від отруєння” ( "Газета по-українськи", 9 грудня 2010 року) ”П’яним провулком” називають місцеві вул. Короленка неподалік залізничного вокзалу в Гадячі. На невеликій вулиці є п’ять точок, де торгують самогоном. Найбільші черги пияків до подвір’я Софії та Родіона Суботів. Сусіди кажуть, за рік ті переробляють до 20 т цукру. Гадячанка Софія Субота закриває обличчя, коли бачить фотоапарат Ірми Крат (фото: Ірма КРАТ) Чотири рази питання про закриття точок порушували на сесіях райради. Далі обговорень справа не пішла. — Про той провулок весь Гадяч говорить. Усі знають та ніхто нічого не робить, — каже 26-річна Ірма Крат, бізнесмен і редактор місцевої газети ”Свобода слова”. — До мене прийшов Григорій Нижник. Його син Леонід, якому було 38 років, купив у Суботи горілку та за якийсь час помер від отруєння. Із батьком ми пішли до тих Суботів. Розказали господині, яка біда трапилася. А вона давай віднікуватися, казати, що вже рік не торгує. Кажуть, після того випадку родина на якийсь час призупинила свій бізнес. Боялися помсти від родичів померлого. Тепер знову продають саморобну горілку. Тиждень тому ніби від самогонки помер ще один чоловік. — 52-річний охоронець мого меблевого і сусідніх магазинів заклав за випивку в Суботів золоту печатку, — розповідає Ірма Крат. — Просив у мене гроші, щоб викупити. Я дала. Розповідав, що самогон дивний. У ньому, ніби мало градусів, а по ногам б’є. Тиждень тому помер. Печатка золота й досі в Суботів. Я послала друга померлого, щоб забрав. Так вони захотіли за неї 64 гривні. — Я там ганяю молодь, вони купами збираються, — жаліється сусід, просить не називати. — Скількох уже в живих немає з тих, які туди ходили. Продають лише постійним клієнтам, щоб їх не здали міліції. У Гадячі говорять, у слабку за градусами горілку самогонники додають димедрол. Тепер він коштує дорожче, тому кладуть гуму зі старих покришок. — Налаштовані викорінити продаж самогону, — говорить 42-річний Сергій Гузій, начальник Гадяцького райвідділу міліції. — Щоп’ятниці проводимо рейди. Штрафуємо виробників і продавців самогонки, але штрафи невеликі. Вони їх сплачують і продовжують свою справу. Бригада ”швидкої” на початку вересня забирає алкоголіків, які пили куплену на вулиці Короленка в Гадячі самогонку (фото: Ірма КРАТ) Півлітрова пляшка самогону на ”п’яному провулку” коштує 12 грн. Наталія БОНДАР Собача вовна помічна від радикуліту ( "Газета по-українськи", 10 грудня 2010 року) Ірина Стегнова з міста Гадяч двічі на рік стриже свого карликового пуделя Ральфа. Зістрижену вовну миє дитячим пральним порошком. Із неї шиє лікувальні пояси. — Мокру вовну розстилаю на рушнику, — розповідає Ірина. — Під час сушіння розпушую. Потім на тканину шириною 25–30 сантиметрів нашиваю кишені. Вкладаю в них клаптики вовни та прострочую. Пришиваю гачки та петлі. Готовий пояс одягаю на поперек на голе тіло. Вовну можна нашивати зверху на тканину, прострочуючи багато разів. Пояс носять під білизною або поверх одягу. Бажано, щоб вона контактувала з тілом. Ірина Стегнова шиє також килимок, який стелить на ліжко. На ньому лежить. — Я багато літератури перечитала. Та й на собі переконалася — собача вовна має протизапальну дію, рятує від болю в суглобах, від радикуліту, остеохондрозу. Вовна поглинає до 50 відсотків вологи власної ваги і вільно розсіює її, випромінюючи тепло. Так покращується циркуляція крові. Тіло залишається тепле і сухе. Часто одяг із собачої вовни використовують мисливці, рибалки, дачники. Шкарпетки із шерсті собаки доречно одягати при застуді на ніч. — Вовна собаки нейтралізує від’ємний електричний заряд на поверхні тіла й подразнює її. Це сприяє сильному припливу крові до хворого місця і викликає ефект голковколювання. Ольга РОЙТБУРГ Погром в синагоге ( "Aгентство еврейских новостей", 13 декабря 2010 года) В ночь на воскресенье неизвестные совершили погром в синагоге, расположенной неподалеку от могилы основоположника хасидского движения Альтер Ребе в Гадяче. Посланник ХАБАДа раввин Шнеур Дайч, курирующий это святое для хасидов место, сообщил, что преступники, выбив окна, влезли в молельный зал и взломали копилки с пожертвованиями. "Воровской улов, по-видимому, оказался невелик, и погромщики попытались вскрыть Арон Кодеш, где хранятся свитки Торы. К счастью им это не удалось", - отмечает раввин Дайч. Раввин Дайч также сообщил, что это второе за несколько месяцев нападение на синагогу, и он подозревает, что вчерашний акт вандализма совершили те же преступники. Печальную картину ночной вакханалии обнаружили рабочие, занимающиеся подготовкой объекта к предстоящему приезду сотен сторонников хасидизма на очередной йорцайт основателя движения. Полиция приступила к расследованию ночного погрома, но особых надежд на успех блюстителей порядка еврейские лидеры не возлагают. Наталія БОНДАР Будівельники не хочуть заривати котлован ( "Газета по-українськи", 16 грудня 2010 року) Два роки тому Полтавський домобудівний комбінат запропонував жителям Гадяча проплатити зведення першого в місті 8-поверхового будинку. За 1 кв. м просили 3100 грн. Дім із 88 квартир на той час коштував 19 млн грн. При будівництві планували використати новітні технології — стіни мали б властивості термоса. У серпні 2009 року розпочали будову, викопали котлован, але охочих вкласти гроші у зведення не знайшлося. Тепер жителям міста заважає яма з бур’янами на місці новобудови, яку будівельники не засипали. — Незрозуміло, навіщо в Гадячі восьмиповерховий будинок і як ліфт один на все місто їздитиме, хто його обслуговуватиме. Зрозуміло, що люди на це не пішли, — каже Григорій Мисюра, перший заступник голови Гадяцької райдержадміністрації. — Тепер треба заставити будівельників засипати яму. У черзі на житло в місті понад 800 родин. Валентина ЛЕТЯК В Полтавской области введен в эксплуатацию современный киноконцертный зал (Информационное агентство "ИНТЕРМЕДИА КОНСАЛТИНГ", 24 декабря 2010 года) В Гадяче Полтавской области введен в эксплуатацию современный киноконцертный зал с клубными помещениями, сообщили ИМК в пресс-службе Полтавской ОГА. В торжествах по случаю открытия объекта принял участие заместитель главы Полтавской облгосадминистрации Валерий Пархоменко. Зал был построен путем реконструкции кинотеатра. В результате проведенных работ созданы надлежащие условия как для отдыха зрителей, так и работы артистов. Были также предусмотрены помещения для кружковой работы. С начала строительства использовано более 8 млн. грн, из которых 1,5 млн.грн правительство выделило из государственного бюджета. Наталія БОНДАР Будівельники не хочуть заривати котлован ( "Газета по-українськи", 16 грудня 2010 року) Два роки тому Полтавський домобудівний комбінат запропонував жителям Гадяча проплатити зведення першого в місті 8-поверхового будинку. За 1 кв. м просили 3100 грн. Дім із 88 квартир на той час коштував 19 млн грн. При будівництві планували використати новітні технології — стіни мали б властивості термоса. У серпні 2009 року розпочали будову, викопали котлован, але охочих вкласти гроші у зведення не знайшлося. Тепер жителям міста заважає яма з бур’янами на місці новобудови, яку будівельники не засипали. — Незрозуміло, навіщо в Гадячі восьмиповерховий будинок і як ліфт один на все місто їздитиме, хто його обслуговуватиме. Зрозуміло, що люди на це не пішли, — каже Григорій Мисюра, перший заступник голови Гадяцької райдержадміністрації. — Тепер треба заставити будівельників засипати яму. У черзі на житло в місті понад 800 родин. Валентина ЛЕТЯК В Полтавской области введен в эксплуатацию современный киноконцертный зал (Информационное агентство "ИНТЕРМЕДИА КОНСАЛТИНГ", 24 декабря 2010 года) В Гадяче Полтавской области введен в эксплуатацию современный киноконцертный зал с клубными помещениями, сообщили ИМК в пресс-службе Полтавской ОГА. В торжествах по случаю открытия объекта принял участие заместитель главы Полтавской облгосадминистрации Валерий Пархоменко. Зал был построен путем реконструкции кинотеатра. В результате проведенных работ созданы надлежащие условия как для отдыха зрителей, так и работы артистов. Были также предусмотрены помещения для кружковой работы. С начала строительства использовано более 8 млн. грн, из которых 1,5 млн.грн правительство выделило из государственного бюджета. Игорь ОСИПЧУК Победитель шоу «Танцюють всi!-3» Александр Геращенко: «Теперь у меня есть деньги, чтобы оплатить лечение мамы» ( «Факты и комментарии®», 27 декабря 2010 года) Саше причитается приз в 350 тысяч гривен. А вся четверка суперфиналистов получила подарок от телеканала СТБ - стажировку в США у лучших хореографов мира В минувшую пятницу грандиозным гала-концертом завершился третий сезон национального талант-шоу телеканала СТБ "Танцюють всi!-3". Зрители увидели повтор лучших номеров участников двадцатки и специально подготовленные к этому прямому эфиру вальс в исполнении ведущих Лилии Ребрик и Дмитрия Танковича, а также модерн мастеров экстра-класса - члена жюри Влада Ямы и главного хореографа проекта Оксаны Задорожной. Кроме того, звезды предыдущих сезонов конкурса продемонстрировали одну из сцен самой яркой премьеры нынешнего года - танцевального 3D-шоу "Барон Мюнхгаузен". Центральным событием вечера, конечно же, стало объявление результатов голосования телезрителей. Четвертое место заняла Анжела Карасева, Анечка Тесля - третье, Никита Еремин стал вторым, а победа и приз в 350 тысяч гривен достались Саше Геращенко. Лилия Ребрик сообщила радостную для четверки суперфиналистов новость - всем им телеканал СТБ дарит стажировку в США. «Саша говорит, что мое присутствие добавляет ему сил» Как только Лилия Ребрик объявила, что Саша Геращенко набрал наибольшее количество голосов, двадцатка лучших танцоров, судьи, творческая группа проекта выбежали на сцену поздравлять победителя. Из специальных аппаратов посыпался дождь из конфетти. Кто-то открыл огромную бутылку шампанского, и началось "купание" под струями игристого вина. Саша, станцевав на... одной руке (для опытного брейкера это не составило труда), спрыгнул в зал, чтобы обнять маму. Она приезжала на все прямые эфиры, несмотря на больные ноги. - Сын говорит, что мое присутствие добавляет ему сил, - рассказывает мама победителя шоу Валентина Николаевна. - Так что каждую пятницу я была здесь. Приезжала на поезде в час дня. Коротала время на вокзале, а вечером - на прямой эфир. Саша порой был настолько загружен, что побыть вместе нам удавалось совсем недолго. После выпуска программы спешила на вокзал - мой поезд в три часа ночи. - Теперь у меня есть деньги, чтобы оплатить лечение мамы - самого близкого мне человека на свете, - говорит Саша Геращенко. - Ну а то, что останется, потрачу на свое совершенствование как танцора. А еще мечтаю о собственной хореографической школе. До участия в конкурсе "Танцюють всi!" Саша работал в Доме культуры в Комсомольске Полтавской области - вел занятия в детской студии и руководил мужским шоу-балетом. - Что больше всего тебе запомнилось на проекте? - спрашиваю у Александра. - Жизнь в шоу неимоверно насыщена и интересна, - отвечает он. - Нагрузки, конечно, большие, но я молодой и сильный - справлялся. Серьезнейшим испытанием стал тур в Ялте, где за место в двадцатке боролись 120 отличных танцоров. Четверо суток, пока проходил отбор, мы почти не спали - в гостиницу возвращались около полуночи, а уже в три часа утра подъем. В один из дней судьи отправили меня на ночную хореографию. Я решил показать на ней гопак. Получилось очень даже неплохо. Но когда уходил со сцены, ... запутался в шароварах и упал. Все смеялись от души, в том числе и я. Но затем подумал: а может, падение - это дурной знак. В Ялте рядом со мной был друг Игорь Кулешин из Комсомольска. Нас поселили в одном номере, мы как могли поддерживали друг друга. Оба выдержали весь четырехдневный марафон. Нам выпало вместе выйти на сцену, чтобы услышать решение судей. К огромному сожалению, друг в двадцатку не попал. Но, думаю, он попытает счастья в будущем году. За месяц до начала прямых эфиров мы целый месяц с утра до ночи тренировались - наставники делали из нас универсальных танцоров, ведь один был силен в брейке, другой - в бальных танцах. Я больше всего сдружился с Никитой Ереминым, Женей Панченко. Ну и, конечно же, с Мартой Жир, с которой танцевал в первых пяти эфирах. Марта - суперпозитивная и, что очень важно для меня, искренняя, душевная девушка. «Даже самые миниатюрные однокурсницы были чуть выше Саши» На наш вопрос, есть ли у Саши девушка, парень заявил: "Я всегда боялся, что журналисты спросят меня об этом. Пусть это останется тайной". - Раньше девчата на него не очень-то обращали внимание, - делится мама победителя шоу. - Он ведь был невысокого росточка, а девушкам нравятся рослые. Когда сын поступил в Гадяче в училище культуры, я переживала, с кем его поставят в пару. Ведь даже две самые миниатюрные однокурсницы были чуть выше Саши. Но потом он вытянулся, сами видите, каким стройным стал. Мой старший сын Анатолий освоил многие рабочие специальности, окончил технический вуз. А Саша ничего руками делать не умеет, его стихия - танцы. В фольклорный ансамбль пошел по примеру друга, занимался там года два. Но затем руководитель (он чернобылец) уехал лечиться на Кубу. Ансамбль распался, а сын увлекся брейком. Крутился на голове, как юла. Думаю: это же можно волосы стереть, лысиной светить будет. Так я ему пошила особую шапочку - на макушке поместила сетку от комаров. Эх, знали бы вы, сколько неприятностей от брейка пришлось перенести - травма за травмой! - В 2003 году я собрался на фестиваль брейкеров в Ялте, - рассказывает Александр. - За день до отъезда сломал руку. Мама упрашивала, чтобы остался дома, однако я все же подал-ся в Крым. Не мог же быть там зрителем - тренировался в гипсе. Решил, что смогу не опираться на больную руку. Но как ни берегся, а "дотанцевался" до смещения сломанной кости. Однако и это меня не образумило - выступил на фестивале. - Когда кость срослась, оказалось, что рука почти перестала работать, - говорит Валентина Николаевна. - Врачи ничем помочь не могли. Повезла сына к знахарке, она посоветовала делать парафиновые компрессы и массаж. Этим и спасла руку. Потом Саша спину себе сильно повредил, его даже в армию из-за этого не взяли. Чтобы вылечиться, пришлось три месяца спать на полу. - А еще помогли специальные упражнения, с помощью которых образовался мышечный каркас вокруг поврежденного участка, - добавляет Александр. - Впрочем, общение с брейкерами помогло Саше взяться за учебу, - говорит мама. - Школьным предметам он мало внимания уделял, пока не стал дружить со старшими ребятами из команды харьковских брейкеров. Они ему говорили: " Мама за твое образование платить не сможет, не ленись, подтяни учебу". Мои увещевания не действовали, а старших ребят сын послушался. Все удивлялись - чуть ли не в отличники выбился. А Гадячское училище культуры имени Котляревского окончил с красным дипломом. Когда учился, я ему постоянно передачи возила - тушеных кроликов, домашние пирожки, варенички. Бывало, едет он домой и звонит мне: "Мама, через 20 минут буду в Хороле, забрасывай в кипяток пельмени". - На проекте "Танцюють всi!" нас кормят выше всяких похвал, но все равно по маминому борщу и вареникам я порядком соскучился, - сказал на прощание Саша. Останні зміни внесено 15 листопада 2019 року